Головна Аналітика Закон України "Про доступ до публічної інформації" - ще один крок до прозорості в роботі державних органів

Закон України "Про доступ до публічної інформації" - ще один крок до прозорості в роботі державних органів
Неділя, 15 травня 2011, 18:49

Закон України Про доступ до публічної інформації13 січня 2011 Верховна Рада України прийняла Закон "Про доступ до публічної інформації", який став ще одним кроком до забезпечення відкритості та прозорості в роботі державних органів

Закон "Про доступ до публічної інформації", який набрав чинності 10 травня 2011 року, так само, як і Закон "Про захист персональних даних", спрямований на забезпечення інформаційних прав громадян і підприємств. Зокрема, Закон "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон) встановлює право кожного на доступ до публічної інформації, а також механізми реалізації цього права.

Зокрема, Закон визначає публічну інформацію як відображену і документовану будь-якими засобами і на будь-яких носіях інформацію, яка була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством. Також публічною є інформація, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Таке визначення публічної інформації дозволяє відносити до неї практично всю інформацію та документи, що знаходяться в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, і отримувати до них доступ у відповідності до Закону.

Способи доступу до публічної інформації в Законі позначені в ст. 5. До них належать надання інформації за запитами на інформацію, а також систематичне та оперативне оприлюднення інформації в різних джерелах (офіційні друковані видання, офіційні веб-сайти в мережі Інтернет, інформаційні стенди тощо). Варто зазначити, що стосовно останнього способу Закон не визначає, яка публічна інформація і в якому джерелі повинна бути оприлюднена. Виняток становить тільки оприлюднення на офіційному веб-сайті розпорядника інформації.

На практиці це може викликати труднощі в реалізації положень Закону. По-перше, Закон прямо не зобов'язує державні органи та органи місцевого самоврядування створювати свої веб-сайти або друковані видання. По-друге, обсяг інформації та документів, що підпадають під поняття публічної інформації, яка підлягає оприлюдненню, настільки великий, що технічно забезпечити заявлену Законом оперативність їх оприлюднення буде практично неможливо. Закон визначає, що органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані оприлюднювати інформацію, передбачену Законом, невідкладно, але не пізніше 5 днів з дня затвердження документа, а проекти нормативно-правових актів та рішень органів місцевого самоврядування - не пізніше 20 робочих днів до дати їх розгляду .

Важливою гарантією отримання доступу до публічної інформації є обов'язок розпорядників публічної інформації мати підрозділ або призначити відповідальну особу, які організовують і забезпечують доступ до публічної інформації. Частина 3 ст. 10, а також ст. 21 Закону встановлюють, що публічна інформація надається безкоштовно. І тільки якщо відповідь на інформаційний запит передбачає виготовлення копій документів обсягом більше ніж на 10 сторінках, то особа, що запитує інформацію, має буде відшкодувати розпоряднику публічної інформації фактичні витрати на друк і виготовлення копій.

Це положення Закону суттєво вплине на роботу практично всіх розпорядників державних реєстрів (Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та інші), оскільки інформація, що знаходиться в цих реєстрах, є публічною. На сьогоднішній день витяги та довідки з таких реєстрів видаються в більшості випадків за плату. Однак говорити про те, що з 10 травня 2011 одержувати інформацію з реєстрів можна буде безкоштовно, напевно, ще рано, оскільки зміни в законодавство, яке регулює ведення відповідних державних реєстрів, внесені не були.

Закон також вплине на процедуру отримання інформації з держреєстрів, оскільки вводить спрощені правила подачі запитів на надання інформації. Стаття 19 Закону визначає вимоги до інформаційного запиту на отримання публічної інформації. Так, встановлюється, що запит надається у вільній формі і повинен містити дані особи, яка запитує інформацію, загальний опис запитуваної інформації або документа, а також підпис і дату, якщо запит подається у письмовій формі. Запит, відповідно до Закону, може бути поданий за допомогою пошти, факсу, телефону та електронної пошти. Спосіб подачі запиту визначає особу, яка запитує інформацію. При цьому якщо розпорядником інформації встановлено форму інформаційного запиту, то особа, що запитує інформацію, має право, але не зобов'язана, користуватися такою формою.

Крім того, Закон значно скорочує терміни обробки інформаційних запитів та надання запитуваної інформації. За загальним правилом, установленим ст. 20 Закону, відповідь на інформаційний запит повинна надаватися не пізніше 5 днів з дня отримання запиту. За мотивованим клопотанням особи, що запитує інформацію, відповідь на запит може бути наданий протягом 48 годин. Якщо ж відповідь на запит передбачає надання великого обсягу інформації або вимагає проведення пошуку серед великого обсягу даних, то розпорядник публічної інформації може продовжити термін розгляду запиту до 20 днів. При цьому він зобов'язаний повідомити про продовження строків протягом тих же 5 днів з дня отримання запиту.

Однак не вся публічна інформація відповідно до Закону може бути надана за запитом або оприлюднена. Як і Закон "Про інформацію", Закон "Про доступ до публічної інформації" розподіляє інформацію на 2 категорії: відкриту та з обмеженим доступом. Причому остання включає в себе конфіденційну інформацію, таємну інформацію та службову інформацію. Ця інформація надається у відповідності з режимом і обмеженнями, встановленими законодавством.

У практичному сенсі складності можуть виникнути із забезпеченням режиму конфіденційної інформації, оскільки органи державної влади та місцевого самоврядування, якщо володіють такою інформацією, можуть розкривати її тільки за згодою осіб, яким належить така конфіденційна інформація (ч. 2 ст. 7 Закону). Для повноцінної реалізації цієї вимоги держорганам, які отримують інформацію, доведеться запитувати у її власників, чи не відноситься дана інформація до конфіденційної і який режим її розповсюдження. З урахуванням нинішньої практики можна припустити, що працювати це положення Закону в Україну найближчим часом не буде.

Законом також встановлюється право особи на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної порушенням законодавства про доступ до публічної інформації. Ч. 1 ст. 24 Закону закріплює перелік таких порушень. До них, зокрема, відносяться ненадання відповіді на запит, ненадання інформації на запит, необгрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом та інші. Слід зазначити, що реалізувати право на відшкодування шкоди, заподіяної такими порушеннями, буде досить проблематичним, особливо, якщо порушниками є держоргани. Для того щоб отримати судове рішення про відшкодування шкоди, особі доведеться довести факт заподіяння шкоди і обгрунтувати його розмір, а у випадках з порушенням інформаційних прав зробити це досить складно, а іноді практично неможливо. Для запобігання порушень права на доступ до публічної інформації Законом було внесено відповідні зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення і до Кримінального кодексу України.

ВИСНОВОК

Прийняття Закону є суттєвим кроком вперед щодо забезпечення відкритості роботи державних органів та органів місцевого самоврядування. Звичайно, на початковому етапі дії Закон навряд чи зможе претендувати на 100% ефективність і реалізацію, однак з розвитком практики його застосування положення Закону будуть зазнавати зміни і адаптуватися до реалій.

Джерело: http://news.ligazakon.ua/news/2011/5/6/42903.htm