Головна Аналітика Накладні - не договір. Практичні аспекти узгодження істотних умов договору.

Накладні - не договір. Практичні аспекти узгодження істотних умов договору.
Понеділок, 18 липня 2011, 11:48

Договір | Істотні умови договоруУ своїй професійній діяльності практично кожен юрист стикається з такою ситуацією. Необхідно виконати для клієнта комплексний юридичний аналіз договору, виявити ризики, роз'яснити суть деяких положень та їх наслідків. Як приклад розглянемо договір поставки, як найбільш часто використовуваний на практиці у господарських відносинах.

У розділі «Предмет договору» читаємо наступне: Продавець зобов'язується передати у власність Покупця Товар, ціна, кількість, асортимент якого вказані в накладних (або рахунках-фактурах), які є невід'ємною частиною цього договору, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його повну вартість на умовах, передбачених цим Договором.

Як бачимо, істотні умови договору, а саме: ціна, кількість, асортимент вказуються в накладних (або рахунках-фактурах). Сторони підписують договір, скріплюють його печатками, зобов'язуються виконувати. У результаті на практиці часто можливі такі наслідки такого «узгодження» істотних умов.

Якщо договором передбачена стовідсоткова передоплата:

Постачальник виставляє рахунок-фактуру на оплату товару, який ще не поставив. «З'ясовується», що покупця не задовольняє зазначена в рахунку-фактурі ціна на товар, проте покупець зобов'язаний оплатити товар згідно з умовами договору, який підписав. В іншому випадку буде мати місце одностороння відмова від виконання договору, що заборонено чинним законодавством, за винятком випадків, передбачених законом або договором. Крім того, часто в договорах поставки при стовідсотковій передоплаті передбачається ще й пеня за прострочення в оплаті за товар. Таким чином, у разі відмови покупця від оплати товару згідно з рахунком-фактурою, втрати можливі для обох сторін - для постачальника, який виготовив або закупив товар для Покупця за власні кошти у разі несплати товару покупцем або для покупця, який зобов'язаний буде добровільно чи примусово заплатити повну вартість товару, згідно з рахунком-фактурою і пеню.

Якщо договором передбачена відстрочка платежу:

Постачальник поставив згідно з умовами договору товар. Виставив рахунок-фактуру на оплату товару. Однак покупець відмовляється оплатити

товар, оскільки, приміром, його не влаштовує ціна, асортимент, кількість товару. У такому випадку, якщо в накладних міститиметься посилання на договір, покупець зобов'язаний буде прийняти та оплатити товар, підписати накладну, оскільки це було передбачено в самому договорі. Постачальник так само ризикує не отримати оплату за поставлений товар і понести збитки у вигляді витрат на виготовлення (придбання), упаковку, навантаження, доставку товару. Якщо накладні не будуть містити посилання на договір, а постачальник побажає стягнути з покупця в судовому порядку передбачені договором санкції за несвоєчасну оплату товару, то зробити це буде важко, оскільки між накладної та договором у такому разі не буде ніякого зв'язку.

Таким чином, як видно з наведених вище прикладів, ризики при такому «узгодження» істотних умов несе як покупець, так і постачальник.

Щоб не потрапити в такий правовий колапс, пропонуємо розібратися в теоретичному аспекті даної проблеми і, як наслідок, убезпечити себе від можливих негативних наслідків, які можуть позначитися на Вашому бізнесі.

Стаття 638 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦКУ) передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони досягли в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. ЦКУ прямо встановлює, що істотною умовою договору є умова про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною. Норми Господарського кодексу України (далі по тексту - ГКУ) конкретизують перелік істотних умов. Так, кодексом закріплено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Таким чином, для того, щоб договір вважався укладеним, сторони повинні виконати дві умови:

1 - досягти згоди з усіх істотних умов договору;

2 - згода сторін має бути досягнуто в належній формі.

Під «належної формою», про яку йдеться в ч. 1 ст. 638 ЦКУ, слід розуміти усну або письмову форму (ст. 205-208 ЦКУ). Між юридичними особами, відповідно до статті 208 ЦКУ договори укладаються в письмовій формі. У такій належної письмовій формі сторони повинні:

- визначити коло всіх істотних умов (як мінімум - умов про предмет, ціну та строк)

- досягти згоди по таких істотних умовах договору;

- представити результат досягнення згоди з усіх істотних умов, наприклад, текст договору, обмін листами і т.д.

Законодавець чітко не визначив, яким документом має оформлятися досягнення згоди з усіх істотних умов договору, що в свою чергу породжує труднощі і суперечки на практиці. У ЦКУ визначено лише порядок укладення договору: пропозиція укласти договір (оферта), має передувати прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною. Проте таке, здавалося б, теоретичне питання, як документ, де має бути чітко закріплено згоду сторін з усіх істотних умов договору, законодавством залишений чомусь «за бортом».

На практиці частіше зустрічається закріплення істотних умов договору в наступних документах:

1 - у самому договорі. В даному випадку не викликає сумнівів, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, оскільки вони виражені безпосередньо в самому договорі, який вони підписують і скріплюють печатками.

2 - в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Іноді сторони іменують її замовленням, заявкою, якщо передбачається поставляти товар / продукцію окремими партіями. Цей спосіб закріплення не викликає на практиці труднощів, особливо прийнятний, коли предмет договору характеризується великою кількістю товару / продукції. Підписуючи і скріплюючи печатками специфікацію, сторони тим самим підтверджують досягнення згоди з усіх істотних умов договору. Зазначимо, що чинне законодавство не визначає поняття «специфікація». Частина 2 ст. 266 Господарського кодексу України лише встановлює, що загальна кількість товарів, які підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, специфікація може бути оформлена в будь-якому вигляді. Однак у кожному разі вона повинна містити всі істотні умови договору.

3 - в накладній. Щодо цього положення на практиці ведеться дискусія на тему, чи є накладна угодою. Слід зазначити, що накладна є первинним, звітним податковим і розрахунковим документом. Дійсно, накладна містить всі істотні умови договору: номенклатура, кількість, ціна. Однак аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що головною відмітною ознакою накладної є призначення, а саме: оформлення операцій з відпуску та прийому товарно-матеріальних цінностей. Тобто накладна носить підтверджуюче, засвідчуюче значення. Такий висновок підтверджується положеннями Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», де первинний документ, до яких відноситься і накладна, визначається як документ, який містить відомості про господарську операцію і підтверджує її проведення . Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. У нашому випадку в якості прикладу взято договір поставки, який є консенсуальним, двостороннім, оплатним. Це означає, що договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, а не з моменту вчинення певної дії (реальний договір). Тобто за договором поставки сторони спочатку повинні досягти згоди з усіх істотних умов, а потім починати виконувати свої зобов'язання за договором (виставлення рахунку, оплата за товар, поставка або навпаки).

Згідно зі ст. 11 ЦКУ однією з підстав виникнення зобов'язань є договір та інші угоди. У свою чергу, ст. 202 ЦКУ розуміє під двосторонньою угодою погоджену дію двох і більше сторін. Ніякої більш конкретизації чинний ЦКУ щодо поняття двосторонньої угоди не дає.

У контексті досягнення згоди сторін з усіх істотних умов договору накладна швидше вторинна, оскільки первинно саме досягнення згоди сторін, а не підтвердження та оформлення вже виникнувші з договору зобов'язання.

4 - рахунку-фактурі. Наказ Державної митної служби «Про затвердження Типової технології митного контролю та митного оформлення товарів та інших предметів» від 30.12.1998 року № 828 розуміє під рахунком-фактурою вид комерційного рахунку. Крім свого основного призначення як документа, в якому визначено суму належного за товар платежу, рахунок фактура може бути використана як супроводжуючий документ. У свою чергу, згідно з Наказом Держкомзв'язку «Про затвердження Інструкції про порядок приймання платежів та контролю за повнотою їх оподаткування» від 25.11.1999 року № 130, під рахунком слід розуміти квитанції з повідомленням окремо або у вигляді розрахункових книжок платників, абонентських книжок, книжок абонента . Як бачимо, рахунок-фактура - це, перш за все, односторонній документ, що виписується продавцем (постачальником) для оплати його покупцем за поставлений товар або в порядку стовідсоткової передоплати. Однак, як і у випадку, описаному вище щодо накладної, рахунок-фактура є документом, який підтверджує вже виникло за договором зобов'язання.

Таким чином, закріплення істотних умов договору в накладній або рахунку-фактурі законодавством не заборонено. Більше того, ст. 181 ГКУ передбачає можливість укладення господарських договорів скороченим способом, тобто шляхом листування, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Часто доказом того, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, можуть бути документи або інші докази, що підтверджують виконання договору. Як бачимо, перелік документів не вичерпний, тому багато фахівців відносять до скороченого способу укладення договору і одночасно доказам виконання договору накладну (рахунок-фактуру). Дійсно, законодавством встановлено, що фактичні дії сторін можуть свідчити про те, що договір є укладеним. З такою позицією можна погодитися, коли сторони належним чином виконують свої зобов'язання. Однак коли між ними виникають суперечки та конфлікти, то перевага не в бік такої думки, оскільки довести наявність у певної сторони конкретного зобов'язання без документального підтвердження і стягнути заборгованість практично буде неможливим.

Крім того, в даному випадку сторони уклали письмовий договір, де визначили істотні умови відсильною нормою на накладну (або рахунок-фактуру), апріорі погоджуючись з тими умовами, які будуть там вказані. Сторони не враховують, що накладні (рахунок-фактура) виписуються Постачальником.

Правовим наслідком відсутності в договорі істотних умов є визнання договору неукладеним. Яка ж правова природа та наслідки визнання договору неукладеним? Згідно з Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2008 року № 16/187-07-5319 чинне законодавство не передбачає такого способу захисту цивільних прав, як визнання договору (угоди) в'язням або неукладеним за результатами розгляду відповідних позовних вимог. Визнання договору (угоди) укладеним або неукладеним, по суті, є встановленням факту, що має юридичне значення, і може мати місце лише при розгляді спору про право цивільне. Саме по собі «неукладення» договору полягає в тому, що у сторін за цим договором не виникло взаємних зобов'язань (прав і обов'язків).

Таким чином, якщо одна із сторін неукладення договорів здійснить дії, спрямовані на його виконання, вона може захистити свої права, застосувавши норми Глави 83 Цивільного кодексу України, а в разі знищення або пошкодження майна - подавши позов про відшкодування заподіяної шкоди.

У світлі всього вищевикладеного, можна зробити наступні висновки:

1. Закріплення істотних умов договору в рахунку-фактурі або накладної чинним законодавством прямо не заборонено, однак пов'язане з низкою ризиків і проблем як для Постачальника, так і для Покупця.

2. Рекомендується визначати істотні умови договору або безпосередньо в самому договорі, або в специфікації до нього. Під специфікацією не слід розуміти накладну і рахунок-фактуру. У будь-якому випадку сторони обов'язково повинні чітко визначити і погодити істотні умови до моменту початку виконання зобов'язань за договором.

Джерело: http://pravotoday.in.ua/ru/press-centre/publications/pub-599/