Головна Аналітика Особливості розпорядження сімейним майном

Особливості розпорядження сімейним майном
Четвер, 11 серпня 2011, 16:50

Психологи стверджують, що шлюб починається там, де два егоїстичних "я" зливаються в синхронне "ми". Але от весільні фанфари відгриміли, і вам належить куди менш приємна дільба автомобіля, співвласниками якого ви стали з нагоди урочистого одруження. Погодьтеся, неприємно, коли вашим майном розпоряджаються без дозволу. Навіть якщо річ одна на двох, однаково кожному з подружжя хочеться скористатися нею при першій необхідності, інакше в чому сенс володіння? Прояснити відповідь на це питання вирішила "Судово-юридична газета". 

Рівність прав подружжя

Відповідно до ст. 51 Конституції України, кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Крім того, положеннями Цивільного та Сімейного кодексів України закріплено, що дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Право розпорядження майном закріплює за власником абсолютну владу над майном, що може здійснюватися у формі відчуження. Однак не варто забувати, що чинним законодавством передбачено особливий порядок здійснення права власності подружжя.

Об'єкт права спільної сумісної власності

Згідно зі ст. 61 Сімейного кодексу України (СКУ), об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно. Але в переважній більшості випадків судові суперечки ведуться лише щодо таких об'єктів, як житло (в т. ч. придбане одним з подружжя під час шлюбу в результаті приватизації державного житлового фонду), земельна ділянка (в т. ч. придбана в результаті безоплатної передачі його одному з подружжя із земель державної або комунальної власності) та автомобіль. Але не все майно подружжя є їхньою спільною власністю. Зокрема, майно, набуте подружжям до шлюбу чи під час шлюбу на підставі договору дарування та в порядку спадкування, а також придбане під час шлюбу за кошти, що належать особисто одному із подружжя, є особистою приватною власністю (ст. 57 СКУ).

Згода на розпорядження спільним майном

Особливістю спільної сумісної власності є відсутність меж частин учасників - на відміну від спільної часткової власності, права учасників якої мають вираз у вигляді арифметичної частки у праві спільної власності. Таким чином, загальна часткова власність дозволяє визначити відповідний обсяг прав і обов'язків співвласників при здійсненні права і поширюється на конкретну частину майна. А у спільній сумісній власності право кожного співвласника поширюється на все майно без арифметичного вираження частини.

Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу, розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину, що передбачає розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників (тобто за змовчуванням передбачається, що один із подружжя діє за згодою другого). Згода співвласників на вчинення відповідного правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню та / або державній реєстрації, а також згоду на укладення договорів стосовно цінного майна має виражатися в письмовій формі. Крім того, існує нехитре правило: якщо майнова угода підлягає нотаріальному посвідченню, то і дозвіл співвласників майна на здійснення відповідної угоди теж повиннен бути завірений нотаріально. Не обійтися без послуг нотаріуса і у випадку з договором, який підлягає державній реєстрації (п. 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 № 20 / 5).

Ні кроку в бік без схвалення одного із подружжя

Згода подружнього-співвласника на відчуження майна викладається в окремому документі - заяві. При цьому подружній має право визначити умови, на яких відчужується майно: вказати особу, яка може бути набувачем в операції, вид угоди, ціну та інші її умови. Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) подружній-співвласник погоджується продати, подарувати, закласти спільно нажите майно, ціна продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов'язаний перевірити дотримання умов, зазначених у такій згоді. Про наявність згоди подружнього-співвласника в тексті договору робиться відмітка з посиланням на реєстраційний номер, під яким цю згоду було завірено, і дату її посвідчення.

Розлучення - не перешкода для розпорядження майном

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу. Тобто, принципи, що регулюють порядок і встановлюють обмеження в розпорядженні спільним сумісним майном, зберігають свою силу для колишнього подружжя і після припинення шлюбу, якщо тільки режим спільної сумісної власності не був припинений раніше в зв'язку з розподілом майна. Таким чином, якщо розділ майна не був проведений, навіть після розлучення необхідно запитувати дозвіл другого із подружжя на укладення тієї чи іншої угоди щодо спільного майна. В іншому випадку такий договір може бути визнано недійсним як укладений одним з подружжя без згоди другого, якщо заснований на ньому правочин виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СКУ).

Нагадаємо, що відповідно до ст. 31 Цивільного кодексу України, правочин вважається дрібною побутовою, якщо задовольняє побутові потреби особи, які відповідають її фізичному, духовному та соціальному розвитку, та стосується предмета, який має невисоку вартість, тобто це поняття оціночне і повинно визначатися в кожному конкретному випадку індивідуально.

Слід зазначити, що відсутність згоди подружжя-співвласника є однією з найбільш поширених причин визнання договору недійсним у судовому порядку. Тому є сенс все ретельно перевірити і перевірити ще раз, перш ніж виконувати свою частину угоди. В іншому разі компенсації витрачених коштів можна чекати до тих пір, поки вони не знеціняться.

Резюме

Якщо встановити графік користування спільним автомобілем вам так і не вдалося, краще позбудьтесь його: продайте і поділіть гроші порівну. Бо інакше це за вас зробить суд, який теж влетить у копійку: припинити право спільної сумісної власності можна, тільки зробивши її частковою. Якщо виділ частини неможливий, об'єкт права передається тому, хто в ньому більше потребує (в даному випадку - їздить щодня на роботу в інший кінець міста, а другий із подружжя працює недалеко від будинку). Той же, хто потребує менше, отримує компенсацію в розмірі вартості своєї частини, щодо арифметичного вираження якої, до речі, можна посперечатися в суді. Втім, подібні розбіжності краще вирішувати без допомоги судових органів.

Джерело: «Судебно-юридическая газета»