Головна Аналітика Як грамотно розвестися (розірвати шлюб) в Україні

Як грамотно розвестися (розірвати шлюб) в Україні
Середа, 16 травня 2012, 08:34

Як грамотно розвестися (розірвати шлюб) в УкраїніРозлучення подружжя вже давно перестало бути чимось незвичайним - звичайний юридичний аспект повсякденного життя, правда, з можливими несприятливими наслідками. Про те, на які підводні камені можна натрапити в ході шлюборозлучного процесу, ЮРЛІГА з'ясувала в експертів з питань сімейного права.

Ні для кого не секрет, що розлучення - справа клопітна. Можливо навіть більше, ніж весілля. На жаль (чи на щастя?) У нас поки не практикуються масові розлучення як у Бразилії - там, в невеликому містечку, провели шлюборозлучний процес для 70 пар з низьким рівнем доходів. Таким чином, набридлі один одному подружжя без особливих претензій (майнових або ж наявності дітей) змогли практично в мить ока отримати «свободу». Що ж, у нас для отримання документа про розлучення необхідно пройти трохи довшу процедуру. В кращому випадку - сходити на уклін до відділення місцевого РАЦСу, в гіршому ж доведеться ще, і перетерпіти всі принади судових розглядів, включаючи обговорення, кому дістанеться улюблений чайний сервіз / собака / будинок / діти ... і т.д.

РОЗЛУЧЕННЯ: Вам наліво, мені направо

За вихідну у статті приймемо ситуацію, коли обидва з подружжя живі, ніхто не пропадав безвісти, не був визнаний недієздатним і т.д. і т.п., і обидва виявили бажання розірвати шлюб.

Якщо у подружжя немає дітей, то після подачі ними відповідної заяви до органів РАЦС, через місяць, незалежно від наявності майнових спорів, буде складено актовий запис про розірвання шлюбу згідно ч.2, 3 ст.106 Сімейного кодексу України (далі - СК) .

Розподіл майна може відбуватися як добровільно за взаємною згодою подружжя на підставі ч.2 ст. 69 СК, так і в судовому порядку згідно ч.1 ст.70 СК. У першому випадку, з юристів, що називається - нічого не візьмеш в силу їх незатребуваності в даному процесі. Ну а в другому без них ніяк не обійтися, адже проблеми виникають саме тоді, коли справа доходить до розподілу спільно нажитого майна. Все ускладнюється за умови, якщо у подружжя спільний бізнес.

Згідно із загальними принципами, встановленими чинним СК, все майно, набуте подружжям за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При розділі названого майна частини подружжя, якщо інше не обумовлено останніми в договорі, є рівними. Але при цьому існує ряд нюансів, що стосуються розподілу майна подружжя, пов'язаного з корпоративними правами, відзначає Юлія Яшенкова, старший юрист AstapovLawyers.

По-перше, за наявності у одного з / або у обох подружжя акцій акціонерного товариства такі акції підлягають розподілу між ними як речі (виходячи з ст. 177 Цивільного кодексу України), за умови, що такі акції були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. «До числа останніх, серед іншого, - нагадує юрист, - відноситься заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи (за винятком премій, нагород, а також грошових коштів, отриманих в дар або в порядку спадкування, або виручених від відчуження майна, отриманого в дар або в порядку спадкування)».

По-друге, якщо один з / або обоє є власниками корпоративних прав інших товариств (наприклад, з обмеженою або додатковою відповідальністю), тобто учасниками зазначених товариств, ситуація з розподілом майна йде трохи інакше. Так, згідно зі ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства» майно, внесене учасником в установчий фонд товариства, є власністю останнього. Отже, з моменту внесення до установчий фонд майна не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому розділу між подружжям може підлягати виключно дохід, отриманий від товариства, якщо внесок в установчий фонд був зроблений за рахунок спільного майна. А в разі, якщо такий внесок був зроблений з спільних коштів без згоди другого з подружжя або з порушенням вимог про порядок розпорядження спільної сумісної власності, останній має право на компенсацію вартості своєї частки.

Також пані Яшенкова підкреслює, що коли мова заходить про ПП або ФОПах, то режим спільної сумісної власності на майно останніх також не поширюється. При цьому, як і в попередньому випадку, другий з подружжя має лише право на частку від отриманих в результаті діяльності ПП чи ФОПа доходів.

Ще один ряд питань виникає у разі, коли після розлучення залишаються зобов'язання по раніше отриманим і не погашеним кредитам, підкреслює Ростислав Кравець, старший партнер Адвокатської компанії «Кравець, Новак і партнери». Наприклад, Верховний суд України в своїй постанові пленуму чітко вказує, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Але в той же час Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй постанові пленуму від 30.03.2012 № 5 вказує, що положення статті 65 СК:

-регулюють відносини, що стосуються розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя;

-не стосуються права одного з подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є угодою з отримання у власність грошових коштів.

Виходячи з такої діаметрально протилежної позиції судів вищих інстанцій виникає нонсенс - кредитний договір можна укласти без згоди другого з подружжя, але відповідальність за його виконання будуть нести обидва з подружжя.

Крім подібних казусів у судовій практиці трапляється, що й самі претенденти на категорію «екс» в подружніх стосунках бувають не зовсім чесні один з одним і навмисно перекручують існуючу норму Закону. У юристів таких прикладів достатньо. Юлія Журбенко, юрист ЮФ «Вронський, Вронська та Партнери» розповідає: «У нас була справа, коли жінка, задовго до вступу в шлюб, ретельно і навмисно збирала доказову базу спільного проживання з майбутнім чоловіком (чеки, платіжки, путівки і т.п .), щоб при розлученні претендувати і на майно, яке було придбано до шлюбу. В такому випадку, необхідно було встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу».

Про практичні нюанси визнання особистою приватною власністю дружини або чоловіка майна, придбаного ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, згадує Ростислав Кравець: «В деяких випадках, «завбачливі» подружжя з метою захистити майно, придбане в шлюбі, від можливих претензій другого з подружжя вдаються до не хитрої схеми. Так, майно набувається близьким родичем чоловіка і надалі дарується безпосередньо йому. В такому випадку, при розлученні, чоловік чи жінка не матиме права претендувати на таке майно згідно п.2. ч.1 ст. 57 СК».

Слід пам'ятати про такі можливі підступи, щоб у разі розлучення не потрапити в пастку, вибратися з якої з мінімальними втратами буде не так вже й легко.

Батьки і діти

Додаткові складнощі при розлученні виникають, якщо у подружжя є діти, але відсутнє розуміння того як, з ким і на які кошти вони будуть жити після розлучення. Пані Журбенко відзначає, що найчастіше такі шлюборозлучні процеси супроводжуються спорами щодо аліментів на утримання дитини, участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, управління майном дитини та інші. В цілому ситуацію можна вирішити добровільно (ст. 157 СК), звернутися до органів опіки та піклування (ст. 19, 158 СК) або в судовому порядку (ст.19, 159 СК).

Ст. 109 СК визначає, що подружжя при подачі позову про розірвання шлюбу можуть одночасно подати письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

На практиці ж, зазначає пан Кравець, подружжя вкрай рідко подають такий письмовий договір. У кращому випадку, в позовній заяві вказується, з ким із подружжя проживає дитина. Що в подальшому призводить до досить затяжних спорів. При цьому не варто забувати, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків; досяг 10 років - за спільною згодою батьків та самої дитини, а досягла 14 років визначається самою дитиною. Крім того, суперечки щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду відбуваються з обов'язковою участю органу опіки та піклування.

Для вирішення спорів, в тому числі щодо визначення місця проживання дитини приміром, можна вдатися до підписання мирової угоди, нагадує юрист. Багато суперечок в цій сфері закінчуються затвердженням судом мирової угоди між подружжям. В подальшому, в разі невиконання такої мирової угоди, сторонам доводиться звертатися до виконавчої служби, яка не рідко, в зв'язку з невідповідністю мирової угоди ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» відмовляє у відкритті виконавчого провадження. Тоді зацікавленій стороні знову доводиться звертатися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. І подібні судові позови можуть затягнуться на досить тривалий термін.

Також, для того, щоб вирішити сімейний конфлікт Р. Кравець рекомендує вдатися до послуг сімейної медіації, яка останнім часом досить успішно використовується при подібних суперечках.

«Незважаючи на очевидні плюси шлюбного договору, популярним в Україну він так і не став»

Всього передбачити просто неможливо, але «профілактика» не завадить. В якості одного з таких засобів можна назвати шлюбний договір, який неодноразово згадується юристами як інструмент, який здатний полегшити тривалий і складний процес поділу майна, а часом - повністю його уникнути. Але, незважаючи не очевидні плюси такого інституту сімейного права, популярним він так і не став. «За даними Мін'юсту, - відзначає пані Журбенко - за 2010 рік було укладено 417 шлюбних договорів з понад 300 тис. зареєстрованих шлюбів». Таку ж «сумну» статистику відзначає і Юлія Яшенкова: «До укладення шлюбного договору вдається не більше 1% пар».

Однак навіть наявність шлюбного контракту не завжди є гарантією при розділі майна. «В законодавстві передбачені випадки визнання шлюбного контракту недійсним. Зокрема, в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, встановлених ЦК. Хоча у судовій практиці такі спори досить рідкісні», - резюмує Ростислав Кравець.

Наталія Шнирі
портал ЮРЛІГА (http://jurliga.ligazakon.ua)