Головна Інтелектуальна власність Рішення суду про визнання права інтелектуальної власності

Субота, 15 січня 2011, 07:21

Справа № 2-66/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 січня 2010 р. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді – Сидоренка Ю.В.,

при секретарі – Кійченко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргород справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права інтелектуальної власності, третя особа Приватне підприємство «Телерадіокомпанія «Славія-ТV»,

ВСТАНОВИВ:

20 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, в якому просив визнати факт пріоритету належності з 22 грудня 1993 року виключних інтелектуальних/майнових прав на твір образотворчого мистецтва (надалі комерційне позначення/фірмове найменування/знак у вигляді графічного об’єкту “СТБ”) за ним як автором, визнати факт відомості в Україні з 22 грудня 1993 року твору образотворчого мистецтва (комерційного позначення/позначення у вигляді графічного об’єкту “СТБ”) з ініціативи автора – ОСОБА_1, та заборонити використання позначення “СТБ” відповідачу. В обгрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він 22 грудня 1993 року створив та оприлюднив твір образотворчого мистецтва “Графічне зображення (позначення) “СТБ”, авторське право на який пізніше зареєстрував у Державному департаменті інтелектуальної власності, отримавши про це свідоцтво № 28739. 14.10.1996 року позивач передав за договором та актом передачі невиняткові інтелектуальні права на графічний об’єкт для використання в якості фірмового найменування/комерційне позначення “СТБ” Телерадіокомпанії «Славія-ТБ», уклавши угоду до 2066 року. Відповідачка ОСОБА_2 направила йому вимогу віл 14.10.2009 року про припинення використання позначення “СТБ”, яку він вважає безпідставною, необгрунтованою та незаконною, тому звернувся до суду за захистом свого права.

Ухвалою суду від 26 листопада 2009 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору було залучено Приватне підприємство «Телерадіокомпанія «Славія-ТV».

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, діючи також як представник третьої особи ТРК «Славія-TV» (а.с.33, 47) позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та запереченні на відзив відповідачки (а.с.34-36).

Відповідачка ОСОБА_2 у направленому до суду письмовому відзиві на позовну заяву (а.с.27) позовні вимоги не визнала з тих підстав, що право власності на знак для товарів та послуг має пріоритет над інтелектуальним правом автора, в тому числі на комерційне/фірмове найменування, тому свої вимоги до позивача, викладені в листі від 14.10.2009 року, вважала законними а позов ОСОБА_1 – безпідставним, просила у його задоволенні відмовити. В судовому засіданні також позовні вимоги не визнала, пояснила, що мала намір використовувати найменування «СТБ» як знак для товарів у послуг у своїй підприємницькій діяльності, для чого 12.10.2009 року подала заявку до Укрпатенту та, дізнавшись з мережі Інтернет, що позивач використовує вказане позначення, направила йому вимогу про припинення його використання. У вирішенні справи поклалась на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У Відповідності з ч.ч. 1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

На цих підставах суд вважає не доведеним позивачем факту оприлюднення ним 22 грудня 1993 року графічного об’єкту “СТБ”, тому що свідчення ОСОБА_3 (а.с. 4) та ОСОБА_4 (а.с.5) одержані з порушенням вимог ст.ст. 132, 180 ЦПК України, а саме: свідчення отримані в позасудовому порядку, свідкам не було роз’яснено їх права та не попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання, не приведено до присяги. Ці свідчення не можуть бути враховані і як письмові докази, оскільки не є такими в розумінні ч.1 ст.64 ЦПК України. Отже позовні вимоги про визнання факту відомості в Україні з 22 грудня 1993 року твору образотворчого мистецтва (комерційного позначення/позначення у вигляді графічного об’єкту “СТБ”) та визнання факт пріоритету належності з 22 грудня 1993 року виключних інтелектуальних/майнових прав на твір образотворчого мистецтва (надалі комерційне позначення/фірмове найменування/знак у вигляді графічного об’єкту “СТБ”) за ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Крім того, судом встановлено, що позивач 15 травня 2009 року зареєстрував авторське право на складений твір “Графічне зображення (позначення) “СТБ” у Державному департаменті інтелектуальної власності, про що отримав відповідне свідоцтво (а.с.14). Отже авторське право позивача на вказаний твір вже визнано державою у встановленому порядку і підстав для повторного визнання цього права судом, який також діє від імені держави, немає, оскільки в разі порушення поданням відповідачкою заявки на реєстрацію знаку для товарів і послуг авторського права ОСОБА_1 воно має бути захищено відповідним державним органом (в даному випадку – ДП «Український інститут промислової власності» відповідно до його компетенції, що відповідає вимогам ст.ст. 51, 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Ст. 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Ч.ч. 2-4 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», які є спеціальними нормами права у даних правовідносинах, встановлені способи захисту судом авторського права і суміжних прав, серед яких відсутня заборона використання твору. Згідно ст.15 вказаного Закону дозвіл чи заборона використання твору є виключним правом автора. Отже підстав для винесення судом рішення про заборону ОСОБА_2 використовувати позначення “СТБ” немає.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. 10, 11, 59, 60, 180, 213-215, 218, 294 ЦПК України, ст.ст. 432, 440, 441 ЦК України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», суд

ВИРІШИВ:

 У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права інтелектуальної власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання заяви про його апеляційне оскарження протягом 10 днів з часу проголошення та подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви через Миргородский міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Суддя:(підпис)