Закон "Про державний земельний кадастр", який чекає підпису Президента України містить ряд норм, які можна розцінювати як крок назад у нормативному регулюванні прав громадян на доступ до публічної інформації.

Народні депутати, при підготовці зазначеного Закону до другого читання, внесли до нього ряд поправок, які істотно звужують види інформації, які підлягають публікації у відкритому доступі в Інтернеті, а також обмежують коло осіб, які мають право на отримання засвідчених копій та витягів з держземкадастру.

Зокрема, до другого читання була врахована поправка, яка диференціює інформацію, яка підлягає опублікуванню в Інтернеті на ту, на пошук, перегляд, копіювання та роздрукування якої є безкоштовним, і на ту, за яку необхідно буде платити.

Серед "платної" інформації виявилися відомості про нормативну грошову оцінку земель, всі відомості про земельні угіддя та ін. У той же час, чинний Закон України "Про доступ до публічної інформації" встановлює, що публічна інформація - це відображена і задокументована будь-якими засобами і на будь-яких носіях інформація, отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків (...)

За загальним правилом, закріпленим у статті 21 зазначеного Закону, публічна інформація надається безкоштовно. Причому, норма зазначеної статті не містить ніяких винятків крім обов'язку відшкодувати витрати на копіювання та друк. На якій же підставі законодавець робить виняток і запроваджує "платність" в інформаційно-земельних відносинах - загадка.

Наступною загадкою можна вважати обмеження кола осіб, які мають право на отримання засвідчених копій та витягів з держземкадастру. А саме, право на отримання відомостей про документацію, на підставі якої внесено відомості до Поземельної книги на земельну ділянку, матимуть виключно особи, яким належить відповідне речове право (де-факто власник або користувач).

Знову-таки, норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлюють, що будь-яка особа має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Колізія № 2 - у наявності.

Відверто кажучи, такі дії законодавця є досить дивними і навіть підозрілими. Адже навіщо продовжувати обмежувати доступ, там, де немає державної таємниці або іншої подібної інформації? Тим більше, що держава, з прийняттям Закону "Про доступ до публічної інформації", здавалося б, визначилася з державною доктриною обмеження доступу до інформації.

При цьому, вкрай цікавою є мотивування, з якою народні депутати відхилили поправку, якою пропонувалося публікувати у відкритому доступі дані про власників земельних ділянок площею понад 1 га. Серед іншого, депутати відмовилися її враховувати, бо "це може порушувати вимоги законодавства в частині захисту персональних даних".

Можна сказати, що часом пристрасть законодавця до захисту персональних даних межує з фанатизмом. Адже не до кінця зрозуміло - яким чином будуть ущемлятися приватні та публічні інтереси, якщо всі будуть знати хто чим володіє?

На сьогоднішній день, діє ряд норм, які встановлюють плату за надання тих чи інших копій, витягів і т. п. З урахуванням спірність застосування таких норм у розрізі Закону "Про доступ до публічної інформації", впровадження ВРУ нових нормативно-правових актів, плодяться колізії, є, щонайменше, свідченням не системності підходу законодавця до регулювання суспільних відносин у цій сфері.

Джерело: http://news.ligazakon.ua/news/2011/7/18/46431.htm