Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Це означає, що і чоловік, і дружина володіють, користуються і розпоряджаються цим майном нарівні. При цьому з володінням та користуванням начебто все зрозуміло, а от з розпорядженням справи йдуть куди цікавіше. Один з читачів запитує, чи може він "позбутися" від майна, яким володіє нарівні зі своєю другою половиною, без її згоди. Опустимо з'ясування причин, по яких виникло таке питання - констатуємо лише факт, що такі проблеми існують. Тому необхідно розібратися в цьому непростому питанні.

На сторожі прав нотаріус!

Згідно з Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затверджена наказом Мін'юсту № 20 / 5 від 03.03.2004), посвідчення договорів про відчуження нерухомості, транспортних засобів, машин і механізмів, які підлягають державній реєстрації, здійснюється нотаріусами за місцем їх державної реєстрації або за місцем знаходження (реєстрації) однієї із сторін угоди. При нотаріальному посвідченні договорів про відчуження нерухомості, транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів, що є спільною власністю, потрібна згода всіх власників, яка також оформлюється нотаріусом.

Тобто виходить, що договір про відчуження майна, що перебуває у спільній сумісній власності сім'ї, що потребує нотаріального посвідчення і / або державної реєстрації, стороною за яким є один з подружжя, може бути посвідчений нотаріусом тільки за наявності письмової згоди другого з подружжя. І ця згода також має бути засвідчена нотаріально. Крім того, варто звернути увагу, що про цю згоду прямо говориться і в самому тексті договору з посиланням на реєстровий номер та дату, під якими така згода була засвідчена нотаріусом.

Також варто відзначити, що один з подружжя може дати письмову згоду розпорядитися тим чи іншим майном тільки строго певним способом або тільки чітко визначеній особі: наприклад, продати автомобіль або квартиру тільки сусідці або передати його в заставу тільки банку в Швейцарії. В даному випадку нотаріус при посвідченні договору про відчуження майна зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді. Якщо ці умови порушуються, нотаріус не має права посвідчити такий договір.

Однак є випадки, коли розпорядження може бути посвідчена нотаріусом без згоди другого з подружжя:

- якщо він не проживає за місцем знаходження майна (тобто за місцем реєстрації), і місце його проживання невідоме. Підтвердженням повинна бути копія рішення суду, що вступило в законну силу, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім;

- якщо майно придбане одним з подружжя за час окремого проживання з другим з подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. У цьому випадку також необхідна копія рішення суду про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, яке є предметом договору.

До речі, якщо майно, договір про відчуження якого підлягає нотаріальному посвідченню, намагається продати самотній, не одружений чоловік, він подає нотаріусу письмову заяву про це. Нотаріус також вказує про цю заяву в тексті договору.

Суд захистить права другого з подружжя

Але поки мова йшла лише про договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, коли на сторожі інтересів другого з подружжя стоїть нотаріус. Проте через його руки проходять не всі договори. Як у цьому випадку захиститися другій половинці горе-чоловіка/дружини?

Згідно з положеннями Сімейного кодексу України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого. При цьому дружина / чоловік має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, якщо він укладений другим із подружжя без її / його згоди, за умови, що він виходить за межі дрібної побутової угоди (якщо така угода задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується речі, яка має невисоку вартість). Значить, якщо договір про відчуження майна укладається одним з подружжя (і не буде завірятися нотаріально), а інший виступає проти укладення такого договору, в такому випадку другому з подружжя доведеться в судовому порядку визнавати такий договір недійсним і доводити, що він не давав згоди на укладення договору про відчуження того чи іншого майна.

Подаючи такий позов, другий з подружжя повинен чітко розуміти, чого він хоче: повернути майно або отримати свою частку з продажу. До речі, якщо договір був нотаріально посвідчений, а нотаріус закрив очі на відсутність згоди чоловіка / дружини, то позов може бути поданий і проти нотаріуса. Також вимоги можна пред'явити до набувача майна, який зобов'язаний довести, що є добросовісним набувачем і не знав, що майно обтяжене правами другого із подружжя.

До питання про корпоративні права

А тепер розглянемо більш вишукану ситуацію - коли один з подружжя готується до відчуження акцій або інших корпоративних прав, що належать фізичній особі особисто, але придбані за гроші з сімейного бюджету.

З одного боку, згідно з ч. 1 ст. 100 Цивільного кодексу, право участі в акціонерному товаристві, яке знаходить своє відображення в акціях, є особистим немайновим правом власника акцій і не може окремо передаватися іншій особі. Це положення дало підставу Верховному Суду України в постанові від 26.09.2008 по справі № 6-13049св08 зробити висновок про те, що акціонер як власник акцій є носієм повного комплексу корпоративних прав та обов'язків. Ці права акціонера є неподільними, інший з подружжя не може втручатися в діяльність акціонера і контролювати його дії щодо участі в управлінні товариством як особистим правом, тому згода іншого з подружжя на розпорядження акціонером належними йому акціями чинним законодавством не передбачено.

З іншого боку, позиція ВСУ може бути спростована, виходячи з аналізу норм як Сімейного, так і Цивільного кодексу. Згідно зі ст. 61 СК, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Майном, в розумінні ч. 1 ст. 190 ЦК, може бути річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу, об'єктами цивільних прав є речі, в т. ч. гроші та цінні папери. До останніх належать і акції, які також є майном.

Значить, якщо акції придбані подружжям за час шлюбу за їх спільні кошти, вони, згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу, належать подружжю на праві спільної сумісної власності. А тому й розпоряджатися ними необхідно за взаємною згодою. І в цьому Верховний Суд також погодився з нами, вказавши в п. 27 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007, що "акції можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності і предметом поділу між подружжям, якщо вони були придбані за їх спільні кошти" .

Відповідно, на відчуження корпоративних прав, придбаних у шлюбі і за гроші із сімейної скарбнички, необхідна згода другого подружнього. Тому, наприклад, при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу акцій (якщо на такому зупиняться сторони договору) нотаріус, найімовірніше, буде вимагати нотаріально засвідченої згоди іншого з подружжя на продаж акцій.

Nota bene
Особисте майно можна продавати без чиєїсь згоди

Сімейний кодекс (СК) відображає важливе правило, відповідно до якого майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу або одержане в дар (в порядку спадкування), не є спільним, якщо інше не встановлено шлюбним контрактом. Також є роздільним майно, придбане під час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Особистою власністю є і премії, нагороди, якими нагороджений один із подружжя за особисті заслуги, відшкодування моральної шкоди конкретній особі, і страхові суми за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, отримані дружиною (чоловіком). До речі, до 2011 р. статус роздільного майна подружжя мало майно, набуте одним з них під час шлюбу внаслідок безоплатної приватизації, але тепер за ст. 61 СК України таке майно вважається об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Визначити правове джерело виникнення права приватної особистої власності на майно одного з подружжя можна за такими документами: 1) свідоцтво про право власності на спадкове майно; 2) договір дарування, 3) договір купівлі-продажу, в якому визначена дата його придбання, тобто, можна встановити, що майно, скажімо, було придбано до реєстрації шлюбу. Природно, що стосовно роздільного (особистого) майна ніяких обмежень на відчуження не існує.

За матеріалами: Судово-юридична газета