ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ята секція

Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Мироненко проти України" (Заява N 15938/02)

Страсбург, 18 лютого 2010 року ОСТАТОЧНЕ 18.05.2010

Переклад офіційний

Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мироненко проти України",

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (Peer Lorenzen), Голова,

Рената Ягер (Renate Jaeger),

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert),

Райт Маруст (Rait Maruste),

Марк Віллігер (Mark Villiger),

Ізабель Берро-Лефевр (Isabelle Berro-Lefevre), судді,

Михайло Буроменський (Mykhaylo Buromenskiy), суддя ad hoc,

та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2010 року, постановляє таке рішення, що було прийняте в той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено за заявою (N 15938/02), поданою проти України до Суду 3 квітня 2001 року громадянкою України Катериною Степанівною Мироненко (далі - заявниця) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявницю, якій було надано право на правову допомогу в Суді, представляв п. А.Л.Лісовий, адвокат, що практикує в м. Сімферополі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Юрій Зайцев, Міністерство юстиції.

3. 13 грудня 2005 року Суд вирішив направити заяву Уряду. Також було вирішено розглядати питання щодо суті та прийнятності заяви одночасно ( пункт 3 статті 29) .

ЩОДО ФАКТІВ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1938 році та проживає у м. Лозова Харківської області.

5. Обставини справи, подані сторонами, можна стисло викласти таким чином.

6. 10 липня 1998 року сина заявниці, пана Ю.М., було знайдено мертвим у будинку, в якому він проживав один.

7. 10 та 11 липня 1998 року працівники міліції допитали родичів, сусідів та друзів пана Ю.М. Їм повідомили про те, що померлий пан Ю.М. проживав один, а також не мав поганих стосунків будь з ким. За твердженням заявниці жодного огляду місця знайдення тіла проведено не було.

8. 11 липня 1998 року було проведено розтин тіла. Судово-медичний експерт дійшов висновку про те, що пан Ю.М. помер внаслідок травми голови, яка виникла від дії твердого предмета, та що ця травма могла бути нанесена внаслідок падіння з висоти власного зросту. Інших тілесних ушкоджень встановлено не було. Також експерт зазначив, що заявник на момент смерті був тверезий.

9. 17 липня 1998 року слідчий С. відмовив у порушенні кримінальної справи за фактом смерті сина заявниці на підставі вищезазначеного висновку судово-медичної експертизи.

10. Однак 5 жовтня 1998 року кримінальну справу було порушено на підставі інформації, отриманої працівниками міліції від заявниці, її іншого сина та декількох інших осіб. Вони стверджували, що двоє знайомих пана Ю.М.- пан 3. та пан К.- жорстоко його побили, розпиваючи спиртні напої разом з іншими знайомими у будинку сина заявниці напередодні його смерті.

11. Щодо пана 3. та пана К. було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Працівники міліції допитали осіб, які надали зазначену інформацію або які були свідками бійки. Слідчий також призначив додаткову судово-медичну експертизу для з'ясування часу та причини смерті пана Ю.М.

12. 29 грудня 1998 року додаткова судово-медична експертиза підтвердила висновки першої експертизи. Також було зазначено, що травма голови не мала жодних слідів, що могли б визначити предмет, який міг її нанести.

13. Під час додаткового допиту свідки подій 8 липня 1998 року відмовилися від своїх свідчень.

14. Після цього пана 3. та пана К. було звільнено з під-варти, а 26 березня 1999 року кримінальну справу було закрито за відсутністю події злочину, оскільки на тілі пана Ю.М. не було виявлено слідів побиття та оскільки знайомі пана Ю.М., присутні в його домі напередодні його смерті, заперечували проти того, що під час зустрічі мав місце будь-який конфлікт.

15. Листом від 19 квітня 1999 року прокуратура Харківської області повідомила заявницю про те, що розслідування, яке проводилося слідчим С., не забезпечило всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин злочину та не виявило всіх його учасників.

16. Листом від 30 червня 1999 року прокуратура Харківської області повідомила заявницю про те, що розслідування було неповним, а також про порушення дисциплінарного провадження щодо слідчого С.

17. Листом від 29 вересня 1999 року заступник керівника УМВС України у Харківській області, серед іншого, повідомив заявницю про те, що у розслідуванні, яке не було завершено, були затримки, та що у зв'язку з цим слідчого С. було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

18. 29 жовтня 1999 року судово-медичний експерт підтвердив попередні висновки та зазначив, що з цією травмою пан М. міг рухатися ще декілька годин.

19. 30 жовтня 1999 року слідчий знову закрив кримінальну справу. Він встановив, що судово-медична експертиза не підтвердила будь-яких ознак бійки або самооборони на тілі Ю.М. Також пан В.М. відмовився від своїх показань щодо побиття, стверджуючи, що дав їх, побоюючись працівників міліції. Ця версія також була підтверджена тим, що особи, які тоді були присутні у будинку Ю.М., не побачили там жодних ознак бійки.

20. 1 листопада 1999 року постанову про закриття кримінальної справи було скасовано на підставі скарги заявниці на те, що працівники міліції, які першими прибули до будинку пана Ю.М., не були допитані щодо місця виявлення тіла. Слідчому також було вказано провести відтворення обстановки та обставин події за участю пана К., який останнім бачив пана Ю.М. живим.

21. 11 лютого 2000 року додаткова судово-медична експертиза дійшла висновку про те, що травма не могла бути нанесена внаслідок падіння з висоти власного зросту.

22. Листом від 14 березня 2000 року УМВС України у Харківській області повідомило заявницю про результати останньої судово-медичної експертизи, а також знову повідомило про те, що слідчого С. було визнано відповідальним за затримки у розслідуванні.

23. 30 травня 2000 року слідчий виніс постанову про зупинення попереднього слідства у зв'язку з тим, що не було встановлено особу або осіб, винних у смерті сина заявниці.

24. 27 лютого 2001 року інша судово-медична експертиза дійшла висновку про те, що травма могла бути нанесена декількома ударами тупим твердим предметом.

25. 13 грудня 2001 року судово-медична експертиза дійшла висновку, що травма могла бути отримана внаслідок одного або декількох ударів по голові тупим твердим предметом, але не внаслідок падіння з висоти власного зросту або ударів кулаком.

26. Листом від 17 листопада 2003 року керівник слідчого відділу УМВС України у Харківській області повідомив заявницю про те, що слідчі С. та Д., які проводили розслідування, були притягнуті до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з передчасним винесенням постанов про закриття та зупинення кримінальної справи, а також у зв'язку з затримками у проведенні всіх необхідних слідчих дій.

27. 9 вересня 2005 року слідчий призначив додаткове розслідування. Слідство досі триває.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

28. Відповідні положення Конституції передбачають наступне:

Стаття 3

"Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю..."

Стаття 27

"Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини..."

29. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України передбачають наступне:

Стаття 4 Обов'язок порушити кримінальну справу і розкрити злочин

"Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання..."

Стаття 94 Приводи і підстави до порушення кримінальної справи

"Приводами до порушення кримінальної справи є:

(1) заяви або повідомлення... окремих громадян;

...

(5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину".

ЩОДО ПРАВА

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

30. Заявниця скаржилася на те, що державні органи не провели ефективне розслідування факту смерті її сина, посилаючись на статтю 2 Конвенції, яка у відповідній частині передбачає наступне:

"1. Право кожного на життя охороняється законом..."

A. Щодо прийнятності

31. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Також Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд визнає її прийнятною.

B. Щодо суті

32. Заявниця скаржилася на те, що розслідування не було повним та було проведено зі значними затримками, наявність яких було визнано національними органами. Вона вважала, що державні органи продемонстрували небажання знайти осіб, винних у смерті її сина. Вона також стверджувала, що результати судово-медичної експертизи було сфальсифіковано та що вона не мала доступу до матеріалів кримінальної справи.

33. Уряд стверджував, що національні органи вжили всіх необхідних заходів щодо встановлення обставин смерті сина заявниці. Той факт, що розслідування не було результативним, міг бути обґрунтований складностями у встановленні точного часу смерті сина заявниці з огляду на те, що він проживав один, міг бути живий до декількох годин після травми та міг поводитися нормально, не викликаючи чиєїсь підозри.

34. Суд повторює, що обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції, разом із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції "гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", також опосередковано вимагає наявності певної форми ефективного офіційного розслідування, коли осіб вбито в результаті використання сили (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кая проти Туреччини" (Kaya v. Turkey), від 19 лютого 1998 року, Збірка рішень та ухвал 1998-I, с. 324, п. 86). Головною метою цього розслідування є забезпечення ефективного виконання національного законодавства, яке захищає право на життя. Форми розслідування задля досягнення такої мети можуть бути різними в залежності від обставин. Однак, яка б з них не була застосована, органи влади мають діяти з власної ініціативи з того моменту, як певне питання привернуло їх увагу. Вони не можуть чекати на те, щоб родичі подали належну скаргу або взяли на себе відповідальність за проведення будь-якої процедури розслідування (див., наприклад, mutatis mutandis, рішення у справі "Ільхан проти Туреччини" (llhan v. Turkey) [ВП], N 22277/93, п. 63, ЄСПЛ 2000-VII). Це не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або винних осіб, можуть суперечити такому стандарту (див. рішення у справі "Гонгадзе проти України" (Gongadze v. Ukraine), N 34056/02, п. 176, ЄСПЛ 2005-XI).

35. Також у цьому контексті існує вимога розумної швидкості (див. рішення у справах "Яса проти Туреччини" (Yasa v. Turkey), від 2 вересня 1998 року, Звіти 1998-VI, с. 2439-40, пп. 102-04, та "Чакічі проти Туреччини" (Cakici v. Turkey), N 23657/94, пункти 80, 87 та 106, ЄСПЛ 1999-IV). Слід визнати, що у розслідуванні можуть виникнути складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу у певній ситуації. Однак, негайна реакція органів державної влади у розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у їх виконанні норм права та у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (див., у загальному рішення у справах "Маккер проти Сполученого Королівства" (McKerr v. the United Kingdom), N 28883/95, пп. 108-15, ЄСПЛ 2001-III, та "Авсар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), N 25657/94, пп. 390-95, ЄСПЛ 2001-VII).

36. Суд зазначає, що у цій справі ефективність розслідування факту смерті сина заявниці була значно зменшена на початковому етапі. Вбачається, що національні органи швидко припустили, що травма, нанесена сину заявниці, була нанесена ним самим, та на цій підставі відмовили у порушенні кримінальної справи. З матеріалів справи не вбачається чи були проведені на початковому етапі повний огляд місця знайдення тіла та відповідна судово-медична експертиза окремо від розтину тіла. Працівників міліції, які першими прибули до місця знайдення тіла, не було допитано протягом більш ніж року, також на місці знайдення тіла не було проведено відтворення обстановки та обставин події. Уряд не довів, що на початковому етапі розслідування будь-яку іншу причину смерті сина заявниці було обґрунтовано виключено. Хоча через три місяці слідчий почав досліджувати участь пана 3. та пана К. у вбивстві сина заявниці, як вбачається, жодних інших версій не було висунуто до отримання висновку судово-медичної експертизи від 11 лютого 2000 року, у якому було зазначено, що попередні результати експертиз були помилковими та що смертельна травма, нанесена сину заявниці, не могла бути нанесена ним самим.

37. Суд також зазначає, що постанови слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи скасовувалися декілька разів як незаконні та що мали місце низка затримок у розслідуванні, загальну тривалість яких не можна виправдати. У той же час, затримки у розслідуванні значно зменшили можливість його успіху та завершення.

38. Також Суд зазначає, що зазначені недоліки неодноразово підтверджувалися національними органами (див пункти 15, 16, 17, 22 та 26 вище).

39. У світлі наявних обставин справи, Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективне розслідування факту смерті сина заявниці. Відповідно у цій справі було порушено статтю 2 Конвенції у її процесуальному аспекті.

II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

40. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

41. Заявниця вимагала 50 000 євро відшкодування моральної шкоди.

42. Уряд вважав цю вимогу надмірною.

43. Суд, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, присуджує заявниці 8000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

44. Заявниця не подала вимог з цього приводу. Відповідно Суд вирішує нічого не присуджувати з цього приводу.

C. Пеня

45. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 2 Конвенції у її процесуальному аспекті.

3. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна виплатити заявниці 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 лютого 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

Секретар Голова          Клаудія ВЕСТЕРДІК Пеер ЛОРЕНЦЕН