Правові норми, що підлягають застосуванню

- ст.ст. 202—236 Цивільного кодексу України

Судова практика

- постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику роз­гляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»

Підсудність

- позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання;

- позови до юридич­них осіб пред'являються в суд за їхнім місцезна­ходженням (ст. 109 ЦПК)

Розмір ставки судового збору

- із позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян (п. «д» ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про дер­жавне мито»);

- із позовних заяв — 1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян (п. «а» ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»)

Позивач

- сторона правочину або третя особа, яким зав­дано збитків та моральної шкоди (ч. 2 ст. 216 ЦК);

- батьки (усиновлювачі) малолітньої особи (ст. 221 ЦК);

- батьки (усиновлювачі), піклувальники непов­нолітньої особи (ст. 222 ЦК);

- піклувальники особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 223 ЦК);

- органи опіки та піклування (ст. 224 ЦК);

- правочин, який дієздатна фізична особа вчи­нила у момент, коли вона не усвідомлювала зна­чення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч. 1 ст. 225 ЦК);

- у разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною, позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун (ч. 2 ст. 225 ЦК)

Відповідач

- винна сторона, яка вчинила недійсний право­чин (наприклад сторона, яка застосувала обман (ч. 2 ст. 230 ЦК); винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до дру­гої сторони (ч. 2 ст. 231 ЦК)

Предмет доказування

- додержання вимог, що є необхідними для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законо­давства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати не­обхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) воле­виявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інте­ресам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непра­цездатних дітей (ст. 203 ЦК);

- чи існують підстави для визнання правочину недійсним;

- правочин є нікчемним, недійсність якого пря­мо встановлена законом (наприклад правочин, вчинений особою, над якою встановлена опіка, без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК) та ін.);

- правочин є оспорюваним, тобто правочин не­дійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша зацікавлена особа запе­речує його дійсність на підставах, встановлених законом (наприклад правочин, який вчинено під впливом помилки (ст. 229 ЦК) та ін.);

- наявність збитків та моральної шкоди

Приблизний перелік необхідних доказів

- документи, що підтверджують вчинення правочину (публічна обіцянка винагороди, довіреність, договір купівлі-продажу, міни, оренди тощо);

- аудіо-, відеозаписи, які підтверджують факт вчинення правочину або окремої його частини;

- рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи;

- відсутність схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою (неповнолітньою особою; особою, цивільна дієздатність якої обмежена) за межами її цивільної дієздатності, батьками (усиновлювачами, піклувальниками);

- довідка про вартість майна, що є предметом