Не помиляється той, хто нічого не робить, говорить народна мудрість. Це, звичайно, не повинна виправдовувати тих, чиє покликання - зцілювати і рятувати. Однак хто буде лікувати хворих, якщо суспільство покладе всю повноту відповідальності на лікаря? Який хірург наважиться оперувати без 100% гарантії успіху, якщо за спиною в нього буде стояти суддя?

Але якими б не були морально-етичні оцінки лікарських помилок, є ті, хто став їхньою жертвою, і, відповідно, має право якщо не на справедливу відплату, то хоча б на відшкодування фактичної шкоди, заподіяної здоров'ю. "Судово-юридична газета" з'ясовувала, чи можна домогтися компенсації за власне підірване здоров'я або смерть близької людини.

За якими законами судити лікарів?

Фахівці відзначають, що в деяких країнах законодавством передбачається виплата компенсації за заподіяну медичну шкоду, яка не замінює виплати по страховці. Україна поки не прийняла відповідних законів, на відміну, наприклад, від сусідньої Польщі. Більш того, в нашій країні ні в одному документі не міститься навіть поняття лікарської помилки, не кажучи вже про медичну шкоду. Все, чим вітчизняні юристи керуються при вирішенні таких справ, це Кримінальний і Цивільний кодекси. Тому вельми поширеною є думка, що вітчизняне законодавство не дає можливості пацієнтам, так само як і лікарям і лікувальним установам, ефективно захищати свої права в суді. Виходом із ситуації могло б стати узагальнення судової практики з "медичних" справ, однак поки ні ВСУ, ні Вищий спецсуд цією проблематикою не потурбувалися.

Без юриста не обійтися

Варто зазначити, що в світі теж не існує загальноприйнятого визначення лікарської помилки, проте останні зміни в законодавствах деяких країн звільняють лікаря від кримінальної відповідальності у разі повідомлення ним про заподіяння медичної шкоди. "У світі відходять від юридичної парадигми винності, тобто комплексу провини, і переходять на іншу парадигму - вина без покарання", - пояснив президент Всеукраїнської Ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. Аргументовано це тим, що шкода могла бути заподіяна в силу різних причин. Наприклад, лікарю були надані помилкові результати аналізів, чи, скажімо, медсестра переплутала ампулу з ліками. У процесі перевірки дійсно може бути встановлено, що доктор щось не додивився, і тоді його можуть відправити, наприклад, на курси підвищення кваліфікації, але карати не стануть. Такі ж правила діють навіть у випадку, якщо заподіяна крайня ступінь медичної шкоди - смерть. У США взагалі поступово схиляються до необхідності відходу від "американізації" системи, тобто до того, щоб виключити юриста із спілкування між лікарем і пацієнтом, оскільки юристи призводять до ескалації конфлікту, через що процес його вирішення стає значно дорожче.

Однак так відбувається за кордоном. У нашій же країні необхідність участі юриста при вирішенні конфліктів між лікарем і пацієнтом вкрай важлива. І насамперед при цьому на підставі копій медичних документів (які, як правило, надаються у відповідь на адвокатський запит) слід отримати оцінку ситуації з боку незалежного фахівця в галузі медицини. Надзвичайно важливо упевнитися, що заподіяна шкода дійсно є наслідком протиправних дій або бездіяльності медпрацівника, а не, скажімо, індивідуальних особливостей організму пацієнта. Необхідно підготувати доказову базу і лише після цього звертатися з позовом до суду. Якщо в діяннях медпрацівника є ознаки злочину, звертатися слід і в правоохоронні органи.

Докази в суді

"І в моїй практиці, і в практиці моїх колег є приклади, коли пацієнту (або його родичам у разі смерті пацієнта) вдалося домогтися правди в суді", - констатує директор Інституту медичного та фармацевтичного права та біоетики Академії адвокатури України, к.ю. н. Радміла Гревцова. Але разом з тим, відзначає експерт, до судів надходить чимало позовів, а до правоохоронних органів - заяв, які ґрунтуються не стільки на доказах, скільки на суб'єктивній думці, а то й зовсім на емоціях пацієнтів. Існує і таке негативне явище, як штучне створення, по суті, провокування деякими пацієнтами ситуацій, при яких виникають підстави (справжні чи уявні) для звернення з позовом до суду. Це явище нерідко називають "професійним сутяжництвом", а часом навіть "споживчим тероризмом", коли пацієнт бажає поправити своє матеріальне становище за рахунок лікувальної установи. Тоді сумлінні й порядні медпрацівники страждають від безпідставних претензій пацієнтів.

Як би там не було, в Україні в деяких випадках дуже складно довести провину лікаря. Як, наприклад, водія, який їхав, не порушуючи правил, і при цьому збив на смерть пішохода, який вискочив на дорогу. Водія ж ніхто не буде за це карати, незважаючи на те, що загинула людина. Так і з лікарськими помилками - незважаючи на те, що постраждав пацієнт, не завжди можна залучити лікаря до відповідальності.

Винен, але грошей немає ...

За даними Державної судової адміністрації, в 2009 р. за скоєння злочину, передбаченого ст. 140 КК України (встановлює кримінальну відповідальність за неналежне виконання медпрацівником професійних обов'язків через несумлінне ставлення до них, якщо таке неналежне виконання спричинило за собою смерть людини або інші тяжкі наслідки), засуджено всього 10 осіб. Причини цього криються, як відзначають експерти "Судово-юридичної газети", і в недоліках існуючого кримінально-процесуального законодавства, і в об'єктивній складності встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діянням і тяжкими наслідками, і в інституційних проблемах судово-медичної експертизи (організаційної підпорядкованості служби СМЕ Міністерству охорони здоров'я), що не цілком відповідає світовим стандартам незалежності експертів.

Незначна кількість справ за вказаною статтею пов'язано ще і з тим, що далеко не всі потерпілі мають бажання залучити лікаря до відповідальності. Коли вибудовується пріоритет вимог потерпілого або його родичів, покарання винного йде далеко не першим, не другим і навіть не третім пунктом. А визнання медиками своєї провини - ще не гарантія, що постраждалий отримає компенсацію. "Розраховувати на компенсацію людина може, але чи отримає її - це інше питання. Є дуже рідкісний випадок, коли Херсонський онкологічний диспансер офіційно визнав, що жінці дійсно помилково видалили груди. А далі ... не виявилося в бюджеті грошей на ці витрати, тобто, для виплати компенсації ", - ділиться досвідом В. Сердюк. У реальності, констатують практикуючі юристи, якщо лікаря не притягли до кримінальної відповідальності, намагатися стягнути з нього що-небудь в цивільному процесі марно - мовляв, такий варіант можливий, тільки якщо в рамках кримінальної справи буде заявлено цивільний позов про відшкодування заподіяної шкоди. Діє як би принцип: не залучили - значить, ніхто нікому нічого не винен.

І все ж шанс відшкодувати шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок надання медичних послуг неналежної якості, безумовно, є завжди. Інша справа, зазначає Р. Гревцова, що далеко не всі позови в достатній мірі обґрунтовані. До того ж, навіть обґрунтованість позову, в якій впевнені пацієнт і його адвокат, не завжди є гарантією його задоволення. Причиною цього є вирішальне значення для справи висновку судово-медичної експертизи. А у експертів є інше бачення медичної ситуації, ніж у пацієнта, його адвоката і навіть фахівців з числа медиків, на думку яких спирався адвокат, встановлюючи підстави для звернення до суду і виробляючи правову позицію по справі. Тому шанси виграти справу також залежать від того, наскільки добре обґрунтована "медична складова" справи.

Інфосправка

Розглядаючи проблему лікарських помилок, хотілося б виділити деякі основні положення:
1. B світі не існує єдиного загальноприйнятого визначення лікарської помилки. Кримінальні кодекси жодної держави не містять цього визначення, а значить, лікарська помилка як така, незалежно від наслідків, некарана.
2. Юридично найбільш відповідальним моментом є диференціація помилки від елементарного невігластва (відсутність знань, безграмотність), халатності, злочину.
3. У медицині, хоча і рідко, має місце фактор випадковості, який буває важко прогнозований і може зумовити непередбачувані наслідки.
4. Проблему лікарських помилок не можна зводити лише до питань діагностики та лікування. Чомусь найчастіше обговорюють саме ці питання, що звужує проблему і саме по собі є помилкою.
5. У світі не існує держави, лікарі якої не допускають помилок.

Зарубіжний досвід

У США лікарські помилки займають п'яте місце серед причин смертності.

У нашому суспільстві побутує думка, що сапер може помилятися один раз, а лікар - жодного разу. Проте в РФ, за неофіційною статистикою, кожен третій діагноз лікарі встановлюють невірно. Результати патологоанатомічних даних, отриманих в 4 великих лікарнях Москви, показали, що в 21,6% випадків встановлений за життя діагноз був неправильний. У кожному п'ятому випадку не було встановлено запалення легенів, а помилки при діагностиці злоякісних новоутворень склали 30-40%. Згідно з даними академіка АМН Росії А. Г. Чучаліна, через неправильно або несвоєчасно встановлений діагноз помирають 12% хворих з пневмонією.

Для порівняння, у США частка лікарських помилок становить 3-4%, у Великобританії - 5%, у Франції - 3%. У Великобританії від лікарських помилок щорічно помирає до 70 тис. чоловік, у США, за різними оцінками, - 50-100 тис.

У Штатах лікарські помилки займають п'яте місце серед причин смертності, і кожні 15 хв. від лікарських помилок або недобросовісності медичного персоналу вмирають 5 чоловік. В Іспанії, де діє переважно державна система охорони здоров'я, за оцінками асоціації жертв медичної халатності, за останні 10 років померло близько 5 тис. пацієнтів. В Італії, де система охорони здоров'я є однією з найменш ефективних і одночасно найбільш консервативною, від лікарських помилок щорічно страждають близько 90 тис. пацієнтів. 

Єгор Желтухін | Судово-юридична газета № 48, 12-18 грудня 2011 | http://sug.kiev.ua