Справа 2-312/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2010 року м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

В складі:

Головуючої судді: Бірука В.О.

При секретарі: Чуліпі Н.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб на стороні відповідача Радивилівської міської ради, Радивилівського районного відділу Рівненської регіональної філії державного підприємства «Центр земельного кадастру при державному комітеті України у земельних ресурсах» про усунення перешкод у здійснені права власності,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, ОСОБА_2 пред’явили в суді позов до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності.

До участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог були залучені на стороні відповідача Радивилівська міська рада та Радивилівський районний відділ Рівненської регіональної філії Дердавного підприємства «Центр земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах».

В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилається на те, що згідно договору дарування від 11.08.1995 року їй на праві приватної власності належить будинковолодіння в АДРЕСА_1 розташоване будинковолодіння відповідачки.

Відповідачка самовільно збудувала сарай, знищила межові знаки, порушила межу суміжного землекористування, зруйнувала огорожу і на належній позивачу земельній ділянці встановила свою огорожу з азбоцементних світлонепроникних блоків висотою біля 2 метрів, чим створила постійне затінення двору і унеможливила користування земельною ділянкою позивачу.

Позивачка зверталась із позовом до Радивилівського районного суду про звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки та відновлення відповідачкою меж суміжних ділянок.

Рішенням Радивилівського районного суду від 26.12.2005 року було зобов’язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_2 і відновити межу суміжних земельних ділянок відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю виданого 24.09.1996 року. Зобов’язати ОСОБА_3 знести збудовану на земельній ділянці ОСОБА_2 частину сарая і не чинити останній перешкод в користуванні власністю.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 16.05.2006 року рішення Радивилівського районного суду від 26.12.2005 року частково змінено, визначено проходження межі між належними сторонами суміжних ділянок згідно схеми, складеної спеціалістом Радивилівського відділу Рівненської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».

Дані рішення не були виконані згідно виконавчих листів в повному обсязі із-за бездіяльності ДВС Радивилівського РУЮ.

Станом на даний час належна позивачу ОСОБА_2 земельна ділянка не звільнена від фундаменту з-під сарая та огорожі.

Крім того, позивачі зазначають, що відповідачка методами фізичного і психологічного насильства постійно псує їм здоров’я і життя в рідній садибі, чим завдає матеріальну і моральну шкоду.

Позивачі просять зобов’язати земельний та архітектурний відділ Радивилівської міської ради в їхній присутності відновити межу, що являє собою пряму лінію від вулиці Садової до вулиці Л.Українки і далі до вулиці Почаївської за допомогою межових знаків суміжних земельних ділянок АДРЕСА_1 за генеральним планом забудови кварталу; зобов’язати відповідачку ОСОБА_3 привести у відповідність до будівельних норм самочинно збудовані споруди: хлів, гараж та літню кухню, а саме: розібрати і розмістити їх на відстані не менше 1 метр від встановленої суміжної межі з метою їх обслуговування та забезпечення стоку дощових вод на свою територію; зобов’язати відповідачку привести у відповідність до будівельних норм самовільно встановлену нею на фундаменті загорожу із світлонепроникних азбоцементних блоків, для чого – демонтувати її і в їхній присутності відновити на межі землекористування її огорожу з оцинкованої сітки, яка до того була встановлена, а також повернути і встановити в городі їхню огорожу із залізної сітки, забрану нею раніше; зобов’язати відповідачку усунути перешкоди в здійсненні права власності, а саме: в їхній присутності звільнити належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 від фундаменту, залишеного від самовільно збудованого нею хліва, літньої кухні, гаража та огорожі в городі та дворі шляхом витягування його із землі з території своєї ділянки, а не розбивання молотом і привести звільнену ділянку у відповідність до ст.212 Земельного кодексу України, а саме: привести її у придатний для використання стан шляхом рекультивації та відновлення родючого шару грунту; зобов’язати відповідачку забрати сміттєзвалище і розмістити його в спеціально пристосованому контейнері не ближче 1 метра до межі; зобов’язати Радивилівський відділ Регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» внести відповідні зміни в державний акт – серія РВ 00446 на право приватної власності на землю, виданий Радивилівською міською радою на ім’я ОСОБА_2 після відновлення межі за Генеральним планом забудови кварталу; заборонити відповідачці нанесення в їхню сторону будь-яких моральних образ, наклепів і погроз та створення перешкод в користуванні власністю; всі видатки покласти на відповідачку в зв’язку з її незаконними діями на протязі всіх років її проживання АДРЕСА_1, а саме: псування і нищення їхнього майна – виламування огорожі і ринви від хліва, викрадення оцинкованої сітки у дворі і несучих металевих стовпів та сітки в городі, розбивання стін їхнього хліва, євроштукатурки будинку, отруєння води в криниці і завалення її будівельним сміттям, викрадення їхнього майна у 2001 році на суму понад 4000 грн., засипання городу битим склом.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 підтримали позовні вимоги із обставин викладених в позовній заяві і просили їх задоволити, крім вимоги щодо зобов’язання відповідачки забрати сміттєзвалище і розмістити його в спеціально пристосованому контейнері не ближче 1 метра від межі. Показали, що на даний час сміттєзвалище відповідачем ліквідоване.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнала частково. Показала, що нею були виконані рішення Радивилівського районного суду та Апеляційного суду Рівненської області за позовом ОСОБА_2 про усунення порушень права власності на землю, частина сарая, яка знаходилась на земельній ділянці ОСОБА_2 нею знесена. Огорожу між суміжними земельними ділянками встановила згідно план-схеми складеної спеціалістом Радивилівського відділу Рівненської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах». Сміттєзвалище, яке знаходилось на межі земельних ділянок нею ліквідовано. Згідна звільнити земельну ділянку, яка належить ОСОБА_2 від залишків фундаменту від знесеного сараю та перенесеної огорожі.

Представник міської ради Гуща С.В. позов визнав частково. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог щодо: відновлення межі за генеральним планом забудови кварталу, приведення у відповідність до будівельних норм самовільно встановлену відповідачем на фундаменті огорожу із світлонепроникних азбоцементних блоків шляхом її демонтажу, внесення відповідних змін в державний акт – серія РВ 00446 на право приватної власності на землю виданий Радивилівською міською радою ОСОБА_2 та щодо заборони відповідачем нанесення моральних образ, наклепів і погроз в адресу позивачів, так як зазначені вимоги є безпідставними. Просив задоволити позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача звільнити від залишків фундаменту залишеного від самовільно збудованого сарая та демонтованої огорожі земельну ділянку, що належить позивачу ОСОБА_2.

Представник Радивилівського районного відділу Рівненської регіональної філії Державного підприємства «Центр земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в судове засідання не з’явився хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Заслухавши позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_3, її представника адвоката ОСОБА_6, представника Радивилівської міської ради Гущу С.В., свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, дослідивши письмові докази, суд знаходить позов підставним частково.

Судом встановлено, що в 2005 році ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення порушень права власності на землю. В зазначеному позові позивач просила зобов’язати ОСОБА_3 звільнити самовільно захоплену частину її присадибної ділянки, в тому числі під забудовою сараю, провести перебудову сараю, не чинити позивачу перешкод в користуванні власною земельною ділянкою АДРЕСА_1 і встановити межі земельних ділянок між будинковолодіннями АДРЕСА_1.

26.12.2005 року Радивилівським районним судом було винесено рішення згідно якого зобов’язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки ОСОБА_2 і відновити межу суміжних земельних ділянок відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серія РВ 00446 виданого ОСОБА_2 24.09.1996 року, а також зобов’язано ОСОБА_3 знести забудовану на земельній ділянці ОСОБА_2 частину сарая і не чинити останній перешкод в користуванні власністю.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 16.05.2006 року рішення Радивилівського районного суду від 26.12.2005 року частково змінено, визначено проходження межі між належними сторонами суміжних ділянок згідно схеми, складеної спеціалістом Радивилівського відділу Рівненської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах».

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2008 року винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції Мельником Ю.М. станом на 24.03.2008 року вищезазначене судове рішення було виконано.

Дана постанова оскаржувалася прокурором Радивилівського району, однак ухвалою Радивилівського районного суду від 30 березня 2010 року скаргу прокурора залишено без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду. Ухвала ні прокурором ні позивачем ОСОБА_2 не оскаржувалась.

В п.п.1, 2 поданої до суду позовної заяви позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заявляють вимоги, які уже були предметом розгляду судом і рішення по яких набрало законної сили.

Відповідно до п.2 ст.205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав.

Отже в частині позовних вимог щодо відновлення межі між будинковолодіннями АДРЕСА_1 згідно генерального плану забудови кварталу та зобов’язання відповідача ОСОБА_3 привести у відповідність до будівельних норм належно збудовану споруду до якої входить сарай, гараж та літня кухня провадження по справі підлягає закриттю.

Позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача привести у відповідність до будівельних норм самовільно встановлену на фундаменті огорожу із світлонепроникних азбоцементних блоків шляхом демонтажу та відновити по межі огорожу, яка належала позивачу задоволенню не підлягають з наступних підстав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснила, що на виконання рішення Апеляційного суду суду Рівненської області від 16 травня 2006 року відповідачем було демонтовано огорожу із азбестоцементного плоского шиферу за виключенням самого фундаменту огорожі та встановлено нову капітальну огорожу на фундаменті. На її думку нова огорожа встановлена на межі земельної ділянки відповідно до Державного акта про право приватної власності на землю серія РВ 00446 від 24.09.1996 року.

Позивачем не надано доказів в порушення яких саме будівельних норм встановлена вказана огорожа.

Відповідно до листа Радивилівської районної СЕС від 24.09.2008 року №01-07/884 від 24.09.2008 року встановлено, що згідно ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України» відстань від межі суміжної ділянки до стін житлового будинку або господарської споруди слід приймати не менше 1 м, в результаті перевірки встановлено, що відстань від житлового будинку АДРЕСА_1 до огорожі становить більше 4 метрів.

Тінь, яка падає від огорожі на прилеглу територію ОСОБА_2 не може впливати на інсоляцію приміщень будинку АДРЕСА_1. Інсоляція прилеглих територій до домоволодінь не регламентується санітарними правилами. Також в судовому засіданні не знайшов підтвердження той факт, що раніше встановлена позивачкою на межі огорожа з оцинкованої та залізної сітки була привласнена відповідачкою.

Суд вважає, що вимога позивачки ОСОБА_2 щодо зобов’язання Радивилівського районного відділу Рівненської регіональної філії державного підприємства «Центр земельного кадастру при державному комітеті України у земельних ресурсах» внести відповідні зміни в Державний акт серія РВ 00446 на право приватної власності на землю виданий Радивилівською міською радою ОСОБА_2 після відновлення межі за генеральним планом забудови кварталу також є безпідставною.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою АДРЕСА_1 на підставі Державного акту від 24.09.1996 року, серія РВ 00446. На сьогодні Державний акт є дійсним. Питання про визнання його недійсним в судовому порядку не ставиться.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Генеральний план забудови кварталу не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку.

Щодо вимоги заборонити відповідачці нанесення в їхню сторону будь-яких моральних образ, наклепів і погроз та створення перешкод в користуванні власністю» , то вказана вимога не підлягає до задоволення, оскільки відповідно до ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, особа має право в порядку встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Вимоги викладені в п.8 позовної заяви ніякими доказами в судовому засіданні не були підтверджені.

Позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог слід відмовити, поскільки він не являється власником будинковолодіння АДРЕСА_1, що встановлено із договору дарування від 11 серпня 1995 року укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_2.

Із акта обстеження проведеного комісією Радивилівської міської ради від 19 жовтня 2010 року території домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить позивачу ОСОБА_2 встановлено, що на земельній ділянці виявлено бетонний фундамент демонтованої огорожі ОСОБА_3 шириною 30 см та довжиною 15 м та залишки бетонного фундаменту сарая відповідачки.

Позивач ОСОБА_2 просить зобов’язати відповідача звільнити її земельну ділянку від залишків фундаменту знесеного сарая та демонтованої огорожі. Відповідач ОСОБА_3 проти цього не заперечує.

В цій частині суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.126, 158 ЗК України, ст.ст.10-11, 60, 212-213 ЦПК України суд,

вирішив:

Зобов’язати ОСОБА_3 звільнити від залишків фундаменту залишеного від самовільно збудованого нею сарая та залишків бетонного фундаменту демонтованої огорожі земельну ділянку, що належить ОСОБА_2, що знаходиться в м.Радивилів, АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Радивилівський районний суд шляхом подання в 10-денний строк апеляційної скарги.

При неподанні в 10-денний строк апеляційної скарги рішення набирає законної сили по закінченню цього строку, а при поданні апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2010 року.

Суддя: підпис Бірук В.О.