Справа    №2-593/10

Р І Ш Е Н Н Я

Ім’ям   України

17 серпня 2010 року                                         м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого – судді                         Литвиненка І.Ю.

при секретарі -                                  Єременко Ю.П.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Полтаві цивільну справу за об’єднаним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 у червні 2009 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. У липні 2009 року звернулася до суду з позовом про поділ майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Ухвалою суду від 12 жовтня 2009 року зазначені позовні заяви, за клопотанням позивача, об’єднано у одне провадження. 

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що 01 жовтня 2005 року уклала шлюб із відповідачем. Шлюбні стосунки між ними не склалися внаслідок несумісності характерів та поглядів на життя. Мали місце сварки, глибокі образи, а тому фактичні шлюбні відносини між ними припинено. Спільного бюджету у них немає, спільне господарство не ведеться. Збереження родини є неможливим, а тому шлюб необхідно розірвати, судові витрати покласти на відповідача. За час сумісного життя ними спільно набуто наступне майно: двокімнатну квартиру, автомобіль марки ВАЗ 2115, пральна машина, електрочайник, комп’ютер, телевізор, мікрохвильова піч, комплект кухонних меблів, DVD програвач, холодильник. Оскільки між ними виник спір щодо поділу майна, прохала визнати за нею право власності на Ѕ частку АДРЕСА_1 на пральну машини вартістю 1000 гривень, електрочайник вартістю 250 гривень, комп’ютер вартістю 1000 гривень, телевізор вартістю 1000 гривень, мікрохвильову піч вартістю 550 гривень, DVD програвач вартістю 300 гривень, холодильник вартістю 900 гривень, половину вартості автомобілю марки ВАЗ 2115. За відповідачем визнати право власності на Ѕ частку АДРЕСА_1 на комплект кухонних меблів вартістю 7000 гривень та залишити йому автомобіль марки ВАЗ 2115.

У судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала, прохала суд позов задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Додатково пояснила, що з відповідачем проживала у АДРЕСА_1 ще до укладення шлюбу на протязі декількох місяців. Продовжила жити після укладення шлюбу. Під час перебування у шлюбі та спільному проживанні у цій квартирі, відповідач приватизував квартиру і 12 червня 2007 року отримав свідоцтво про право власності на неї. Вона знала і про його намір приватизувати квартиру, і про сам факт приватизації, видачі свідоцтва про право власності, так як удвох з ним їздила отримувати приватизаційні документи на квартиру. Також вони мали бажання придбати автомобіль, але для цього у них не вистачало коштів – мали еквівалент близько 4000 доларів США, а автомобіль коштував в еквіваленті близько 7000 доларів США. Тоді кошти, які недоставало на придбання автомобілю, їм на придбання автомобілю надали їх батьки у рівних долях: по 1500 доларів батько відповідача та її батьки. На ці кошти придбали автомобіль. Так як ціну автомобілю не визначено, заявила усне клопотання про зміну позовних вимог та стягнення на її користь з відповідача половину вартості автомобілю у розмірі 6500 гривень. 

Представник позивача позовні вимоги підтримала, прохала позов задовольнити у повному обсязі, пояснення надала аналогічні тексту позовної заяви та поясненням позивача. Додатково пояснила, що позовні вимоги ґрунтуються на нормах ст. 60 СК України, згідно з якими майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Все майно, яке прохає розділити позивач, придбано подружжям під час шлюбу – після 01 жовтня 2005 року.         

Відповідач позов визнав частково. Не заперечував проти розірвання шлюбу. Заперечував проти запропонованого позивачем розподілу майна. Пояснив, що АДРЕСА_1 отримували його батьки на себе та на своїх дітей. Вся його родина жила у цій квартирі, потім мати померла, брат і батько переїхали жити в інше місце, він залишився проживати сам. Перебуваючи у шлюбі з позивачем приватизував квартиру. Шлюбні стосунки між ним та позивачем припинено у вересні 2008 року. Вона остаточно вибралася з квартири у грудні 2008 року і вивезла з неї усі свої речі. Вважає, що з тих підстав, що позивач не отримувала квартиру від держави, вона не мала права на приватизацію, а тому і не має права і на частку від приватизованої квартири. Також позивач не має права на частку у автомашині, так як гроші на придбання цієї автомашини подарував йому особисто його батько. Батьки позивача ніяких коштів на купівлю автомашини не надавали. На даний час право власності на автомобіль зареєстровано за його батьком. Він не згоден з ціною кухонних меблів, визначених позивачем у 7000 гривень, так як вважає, що їх придбання обійшлося йому у суму близько 3000 гривень. Ці меблі робилися на замовлення майстром з того лісу, який він придбав до шлюбу та надав йому для виробництва меблів. Також позивач не має права на телевізор, який він придбав ще до шлюбу – у 2003 році та на холодильник, який придбано ще його батьками. Інші речі, на які прохає визнати право власності позивач, дійсно придбано ними у шлюбі. Доказів того, що гроші на купівлю автомобіля йому дав батько, що мав ліс з якого виготовлені кухонні меблі, про ціну меблів у 3000 гривень, що телевізор та холодильник придбано до 01 жовтня 2005 року, суду не надав. Також прохав закрити провадження у частині позову про розірвання шлюбу, так як шлюб розірвано Октябрським районним судом м. Полтави ще 01 березня 2010 року за його позовом.   

Заслухавши пояснення сторін та представника позивача, перевіривши фактичні обставини справи наданими суду письмовими доказами, суд приходить до висновку про те, що  позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що є подругою позивача. Вона часто, практично щотижня, бувала у них вдома у той час, коли подружжя мешкало у АДРЕСА_1. Бачила, що за час їх спільного проживання, вони змінили сантехніку у ванній та туалеті, придбавали побутові речі, кухонні меблі, почали робити ремонт в квартирі. Також придбали автомобіль.   

Судом встановлено, що 01 жовтня 2005 року у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції сторони уклали шлюб, актовий запис № 1574, який розірвано, так як Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції видано свідоцтво про розірвання шлюбу, актовий запис № 107 від 19 березня 2010 року. Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 12 червня 2007 року, виданого УЖКГ виконкому Полтавської міської ради, ОСОБА_3 на праві приватної власності належить АДРЕСА_1 приватизована на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 серпня 2008 року, виданого КП «ПБТІ «Інвентаризатор», ОСОБА_3 є одноосібним власником АДРЕСА_1. На запит суду начальник УДАІ ГУМВС України у Полтавській області повідомив, що станом на 07 квітня 2010 року автомобіль марки ВАЗ-21150, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за ОСОБА_3, 16 січня 2010 року знято з обліку для реалізації. Судові витратити по справі становлять – 301 гривня за позовом про розподіл майна подружжя, 39 гривень 75 копійок – за позовом про розірвання шлюбу.   

Відповідно до вимог ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно із вимогами ч.1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майно, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина та чоловік не домовилися між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. 

З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне. Сторони 01 жовтня 2005 року у Центральному відділі реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції сторони уклали шлюб, який вже розірвано. Тому у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. За час перебування у шлюбі сторони набули спільне майно, яке позивач прохає розділити. Відповідач погоджується з тим, що те майно, яке прохає розділити позивач, є в натурі, крім автомобілю, право власності на який він зареєстрував за батьком. Внаслідок того, що  відповідачем, який заперечує проти розподілу майна у тому вигляді, який запропоновано позивачем, не надано суду доказів придбання до шлюбу ні телевізора, ні холодильника, не надано доказів ціни кухонних меблів у 3000 гривень, не надано доказів одноосібного дарування йому батьком коштів на придбання автомобілю, суд вважає за можливе погодитись із варіантом поділу майна та ціною на нього, запропонованими позивачем, крім розподілу квартири.   

Суд вважає, що питання визнання права власності на Ѕ частину АДРЕСА_1 повинно передувати визнання недійсними свідоцтва про право власності на житло від 12 червня 2007 року, видане УЖКГ виконкому Полтавської міської ради ОСОБА_3, та запису у Єдиному державному реєстрі права власності на нерухоме майно. З тих підстав, що ці свідоцтво та запис у зазначеному реєстрі недійсними не визнано, підстав для задоволення позовних вимог у цій частині немає.

Суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача у повному обсязі судові витрати, понесені нею за позовом про розподіл майна подружжя. У стягненні судових витрат за позовом про розірвання шлюбу слід відмовити, внаслідок відмови у задоволенні позову у цій частині.     

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 3, 15, 30, 60, 62, 88, 208, 212-215, 218, 293 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Поділити спільне майно подружжя – ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яке є об’єктом спільної сумісної власності, визнавши за ОСОБА_1 право власності на наступне майно: пральну машину, електрочайник, комп’ютер, телевізор, мікрохвильову піч, DVD програвач та холодильник. 

Визнати за ОСОБА_3 право власності на набір кухонних меблів.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, в рахунок половини вартості автомобілю марки ВАЗ-21150, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, грошові кошти у сумі 6500 гривень.

У задоволенні позовних вимог у іншій частині – відмовити. 

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у сумі 301 гривня. 

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Полтавської області через суд першої інстанції протягом 10 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні – протягом 10 днів зо дня отримання ними копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 10 днів зо дня його проголошення, або протягом 10 днів зо дня отримання його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку. 

Суддя                                          І.Ю.Литвиненко